Володимир
Олександрович Марченко народився 7 липня 1922 року в м. Харкові.
Його батько, Олександр Григорович, був родом із сім'ї кріпосних
селян, але зумів здобути гарну освіту. Після закінчення
Петербурзької академії лісівництва він був залишений для
підготовки до професорського звання, а потім направлений до
Інституту лісівництва в Люблінській губернії. Цей інститут під
час Першої світової війни був переведений до Харкова.
На той час, коли в родині народився молодший син Володимир,
батько був професором сільськогосподарського інституту, а в
родині вже було троє дітей: Ірина, Дмитро і Сергій. Веденням
господарства в родині та вихованням дітей займалася мати, Ольга
Федорівна, жінка дивовижної доброти, порядності та спокою. Вона
отримала освіту в Петербурзі, до виходу заміж була вчителькою.
Ольга Федорівна зуміла прищепити своїм дітям високі моральні
принципи, бездоганну чесність і добре ставлення до людей.
Старша сестра Володимира Олександровича, Ірина, яка з дитинства
захоплювалася поезією, музикою, мовами, закінчила Ленінградський
університет і працювала в Харківській консерваторії, а пізніше в
Ленінграді, займалася історією мистецтва. Брат Дмитро,
закінчивши в Харкові будівельний інститут, під час Другої
світової війни став фахівцем у галузі будівництва нафтових
споруд; працював спочатку в Баку, потім у Москві (у Міністерстві
нафтової промисловості, а згодом у Держплані СРСР). Брат Сергій,
незабаром після вступу до медичного інституту, в 1939 році був
призваний до армії і на початку війни з Німеччиною потрапив в
оточення. Пройшовши в 1943 році так званий «перевірочний табір»,
він знову потрапив на військову службу, а наприкінці 1944 року
під час наступальних операцій у Прибалтиці старший лейтенант
Сергій Марченко отримав важке поранення і помер.
Повертаючись до дитячих років Володимира Олександровича,
потрібно сказати, що в родині не все було безхмарно. У 1929 році
батька і ще кількох лісівників засудили за спроби протидіяти
варварській вирубці лісу (нібито для потреб соціалістичного
будівництва). Його не було вдома три роки, а після повернення
він прожив недовго, вже в 1940 році помер. Але, незважаючи на
негаразди, в родині завжди панували дружба і дух високої
культури. Особливою любов'ю користувалися мамині читання вголос.
Всі діти вивчали іноземні мови, Дмитро навчався малювання, Ірина
- музики. У школі для Володі, мабуть, чи не улюбленим предметом
була хімія, знання якої допомогло йому вижити під час Другої
світової війни.
Закінчивши школу, в 1939 році Володимир Марченко вступив до
Ленінградського університету, на фізичний факультет. Одночасно
він вступив на заочне відділення механіко-математичного
факультету і до літа 1941 року закінчив два курси фізичного
факультету і три курси - механіко-математичного. Коли він
приїхав на канікули до Харкова, вибухнула війна. До армії його
не призвали через сильну короткозорість. З родини в Харкові в
цей час перебували мати і сестра з маленькою дочкою.
Евакуюватися з Харкова вони не могли, і незабаром почалися важкі
роки німецької окупації.
Спочатку виживали за рахунок обміну в селах речей на продукти, а
потім В.О. почав заробляти на виробництві сірників. Сірники в
той час були колосальним дефіцитом, особливо в сільській
місцевості. Марченко передав розроблену ним хімічну технологію
деяким харківським виробникам сірників і отримав від них за це
балон хлору. Він дістав також їдкий натрій і кілька інших
інгредієнтів і в підвалі будинку налагодив власне «виробництво»
бертолетової солі та сірників. Мати займалася реалізацією
продукції, і ця діяльність допомогла родині вижити.
Коли в 1943 році Харків був звільнений, В.О. продовжив навчання,
вступивши на 4-й курс математичного відділення фізмату
Харківського університету. З цього часу все його професійне
життя було пов'язане вже тільки з математикою. У 1945 році він
закінчує університет, і його залишають в аспірантурі, яку він
закінчує достроково. Уже в січні 1948 року Марченко захищає
кандидатську дисертацію «Методи підсумовування узагальнених
рядів Фур'є».
У цей час в Харкові при університеті існував науково-дослідний
інститут математики. В.О. вів викладацьку діяльність в
університеті, в той же час будучи науковим співробітником
відділу математичного аналізу, в якому пропрацював аж до його
закриття в 1951 році. Під впливом таких відомих харківських
математиків, як Н.І.Ахіезер і О.Я.Повзнер, Марченко починає
займатися питаннями, пов'язаними з диференціальним оператором
Шредінгера, і відразу ж отримує ряд блискучих результатів. Уже в
1951 році він представляє до захисту свою докторську дисертацію
«Деякі питання теорії одновимірних лінійних диференціальних
операторів другого порядку». Його ім'я набуває популярності в
середовищі фахівців, що працюють у цій галузі. Одночасно
продовжується його педагогічна діяльність у Харківському
університеті, де в 1950 році він стає доцентом, а в 1952 -
професором кафедри математичної фізики.
У 1960 році в Харкові зусиллями кількох вчених-фізиків, за
підтримки П.Л.Капіци, організовується Фізико-технічний інститут
низьких температур (ФТІНТ). Головним ініціатором створення
інституту була людина, наділена унікальним даром
вченого-організатора, професор Б.І.Вєркін. Треба сказати, що
Б.І.Вєркін і В.О.Марченко були не лише знайомі, але й дружні з
дитинства, хоча Вєркін був трохи старший. І ось під час однієї з
їхніх зустрічей, у розмовах про можливу діяльність майбутнього
інституту, народилася ідея створення в новому інституті
математичних відділів. Ця ідея була втілена в життя і, яким би
дивним це не здавалося багатьом, симбіоз фізичних і математичних
досліджень в Інституті низьких температур благополучно існує і
донині.
Володимир Олександрович очолив в інституті відділ математичної
фізики. З цього моменту починається новий етап у житті та
науковій діяльності В.О. Він бере активну участь в організації
роботи математичних відділів і в налагодженні творчих зв'язків з
фізиками та інженерним персоналом інституту. Слід зазначити, що
в рамках інституту з моменту його створення встановилися
рівноправні та дружні відносини між представниками різних
галузей науки. Відчуття єдності цілей і солідарності однодумців
взагалі було характерною рисою в житті колективу ФТІНТ.
Величезна заслуга в цьому, безумовно, належала і його директору
Б.І.Вєркіну, і провідним вченим інституту, в тому числі і
В.О.Марченку.
У В.О. в інституті з'являються нові учні (Є.Я.Хруслов,
Л.А.Пастур та ін.). У той же час виникають і нові теми в його
науковій творчості. Його роботи з дифракції хвиль на періодичних
структурах зіграли помітну роль у розвитку прикладних питань
радіоелектроніки. Він з великим інтересом обговорює питання
спектральної теорії операторів з випадковими збуреннями з
видатним харківським фізиком-теоретиком І.М.Ліфшицем, знаходить
нові підходи до вивчення структури спектрів таких операторів.
Вивчення розсіювання хвиль на «густих» періодичних структурах
приводить В.О. до загальної постановки граничних задач зі
складною структурою області або межі. Так народився напрямок, що
отримав назву «задач з дрібнозернистою межею», а згодом метод
вирішення подібних задач був названий методом усереднення
(homogenizing method). Пізніше увага В.О. природньо звертається
до нелінійних задач і методів їх вирішення, пов'язаних з
вирішенням оберненої задачі розсіювання. І тут йому також
вдається внести власні оригінальні ідеї в теорію нелінійних
інтегрованих рівнянь.
Поряд з роботою В.О. завжди приділяв багато уваги родині,
вихованню сина і доньки, які, так само як і батько, отримали
математичну освіту. А ще активно захоплювався лижами, байдаркою,
філателією... Спілкування з друзями, співробітниками, науковими
колегами завжди приносить В.О. величезне задоволення, а його
доброзичливість і шанобливе ставлення до людей, у свою чергу,
знаходять вдячний відгук у оточуючих.
Наукові та громадські заслуги В.А.Марченка отримали визнання в
державі та в науковому світі. Він - лауреат Ленінської та
Державної премій, нагороджений урядовими орденами; у 1961 р. був
обраний членом-кореспондентом, а в 1969 р. - академіком Академії
наук України; у 1987 р. стає академіком АН СРСР. Обрання до цієї
елітної вищої наукової установи Радянського Союзу було можливим
тільки за наявності видатних заслуг. Нарешті, визнанням його
виняткових наукових досягнень стало присвоєння йому звання
Почесного доктора Сорбонни (1997 р.) і обрання членом
Норвезького королівського товариства наук і літератури (2001
р.).
К.В.Маслов, ФТІНТ НАН України
Національна академія наук України, 02.01.2026:
З глибоким сумом сповіщаємо, що 1 січня ц.р. на 104-му році
пішов із життя видатний український математик та організатор
науки академік НАН України Володимир Олександрович Марченко
Національна академія наук
України, 07.07.2022:
Академікові Володимиру Марченку – 100 років
Національна академія наук України:
ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ МАРЧЕНКО
(До дев'яностоліття з дня народження)
Володимир Олександрович Марченко (Київ, Академперіодика,
2012., Біобибліографія вчених України)
pdf
Наукові
публікації
Фотоальбом
Основні дати
життя і діяльності В.О.Марченко
Спогади учнів про В.О. Марченко
